ПРО НАС

Рішення про створення самостійної наркологічної служби в Україні було прийняте у 1976 р., а 21 січня 1977 р. було видано наказ відділу охорони здоров'я Харківського облвиконкому № 22 «Про створення обласного наркологічного диспансеру в м. Харкові».

Організація закладу, який повинен був стати лікувальним, організаційним та методичним центром служби виявилося не простим завданням, у виконанні якого велику допомогу надали головний нарколог МОЗ України З.М.Болотова, завідуючий обласним відділом охорони здоров'я С.О.Густілін.

Перший етап формування диспансеру було завершено 11 листопада 1977 року коли було затверджено штатний розклад диспансеру і його головним лікарем було призначено П.В.Задорожного. З цього моменту диспансер розпочав свою самостійну діяльність. Тоді у штаті диспансеру було 8 лікарів, 13 середніх медичних працівників та 4 молодших медичних працівників.

Завдання, які ставилися перед диспансером та наркологічною службою, визначалися головним чином розповсюдженістю пияцтва і алкоголізму та суспільно-економічними реаліями. Тому формування служби відбувалося за територіально-виробничим принципом, коли переважна кількість наркологічних стаціонарів функціонувала як стаціонари при промислових підприємствах, а амбулаторна мережа була представлена головним чином районними наркологічними кабінетами. Матеріальна база служби створювалася шляхом переобладнання різних, раніше використаних у немедичних цілях, приміщень. Кадровий склад служби формувався, в основному, за рахунок перекваліфікації лікарів різних спеціальностей на кафедрі наркології Харківського інституту удосконалення лікарів (нині Харківської медичної академії післядипломної освіти) та у профільних відділах Харківського НДІ клінічної та експериментальної неврології і психіатрії (нині ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України»).

На першому етапі диспансер надавав виключно амбулаторну допомогу, але вже у 1978 році в диспансері було розгорнуто 100 наркологічних ліжок, у 1979 році до диспансеру було передано ще 100 ліжок, а у 1981 р. – ще 70. Зростання ліжкового фонду диспансеру продовжувалося до 1985-87 років, коли у складі диспансеру працювало 665 наркологічних ліжок. У ці ж роки в диспансері були відкриті кабінети анонімного лікування алкоголізму, експертизи станів сп'яніння, лікування наркоманії, функціональної діагностики, психологічної допомоги, лікарсько-наркологічної експертизи, на базі організаційно-методичного кабінету було розгорнуто організаційно-методичний консультативний відділ, створено клінічну лабораторію, сформовано мережу наркологічних кабінетів в районах м. Харкова, започатковано формування мережі денних наркологічних стаціонарів.       

Створена таким чином система наркологічної допомоги мала свої переваги і недоліки, вона дозволяла, розробляти та запроваджувати до практики нові методи лікування, створювала єдині, на державному рівні, вимоги до якості лікувально-реабілітаційного процесу. Однак, робота структур, які забезпечували виявлення хворих на ранньому етапі (комісії по боротьбі з пияцтвом, наркопости), була заформалізована і не забезпечувала повного виявлення хворих, як того вимагала збудована модель; у наркологічних стаціонарах при промислових підприємствах виникли протиріччя між лікувально-діагностичним процесом та намаганням підвищити ефективність праці на підприємствах; розгортання мережі примусового лікування завантажило наркологічні кабінети додатковими експертними та контрольними функціями; зв'язок з іншими службами охорони здоров'я, в першу чергу, з первинною ланкою надання медичної допомоги (дільничними терапевтами) був не завжди ефективний.

З початку 90-х років, в зв'язку із змінами суспільно-політичної ситуації у державі, система наркологічної допомоги зазнала значних змін. У значній частині адміністративних районів  були ліквідовані комісії по боротьбі з пияцтвом, товариство Червоного Хреста практично відмовилося від роботи з наркопостами. Внаслідок припинення роботи промислових підприємств було згорнута мережа наркологічних пунктів. Це призвело до того, що серед вперше виявлених осіб значно зросла кількість хворих з ускладненнями алкоголізму (психози, деградація і т. і.). З'явилася загроза подальшого згортання лікувально-профілактичної допомоги у амбулаторній ланці Все це відбувалося на тлі зростання захворюваності на наркоманії та токсикоманії і, пов'язаної з цим, поширенням ВІЛ-інфекції. 

Розвиток комерційних структур, що надають допомогу наркологічним хворим, частково компенсував згортання державних установ, але проходив практично виключно у м. Харкові та зачіпав тільки елементи допомоги, що забезпечені платоспроможним попитом (деякі види психотерапії, немедикаментозні методи лікування, допомога при ургентних станах).

Такі самі труднощі були і у для всіх інших регіонів України, в частині з яких розповсюдження наркоманії набуло епідемічного характеру, з усіма соціальними та медичними наслідками цього явища.

Натомість, у Харківській області, вдалося своєчасно модернізувати і, таким чином, зберегти дієздатну наркологічну службу, що дозволило не допустити  епідемії наркоманії та поліпшити роботу по попередженню ускладнень алкоголізму.

Цього вдалося досягти як за рахунок проведення організаційних заходів (створення наркологічної лікарні  у м. Харкові, поширення амбулаторної ланки шляхом відкриття денних стаціонарів, організації допомоги хворим у передделіріозних станах в ЦРЛ), посилення профілактично-освітньої роботи (створення центру медико-психологічної реабілітації неповнолітніх, мережі базових навчальних центрів при обласному диспансері, наркологічній лікарні та наркологічних кабінетах ЦРЛ, залучення до цієї роботи широкого кола фахівців та представників громадськості), так і за рахунок запровадження у наркологічну практику сучасних методів лікування та реабілітації хворих, розроблених науковцями кафедр Харківської медичної академії післядипломної освіти та відділів Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України.   

Однією з суттєвих відмінностей наркологічної служби області є те, що її базовий заклад – обласний диспансер мало не с почату своєї роботи функціонував як клінічна установа, що забезпечувала розробку, апробацію та запровадження у клінічну практику досягнень наркологічної науки.

Основним напрямком наукової діяльності професора І.К.Сосіна та очолюваного їм колективу кафедри (до речи, першої кафедри наркології в Україні, створеної у 1981 р. ) є пошук, розробка та впровадження нових підходів до лікування наркологічних захворювань.

Близько 30 методів лікування захищені авторськими свідоцтвами на винаходи та патенти. Методи впроваджені в практику не тільки наркологічної служби області, але і наркологічних диспансерів усіх областей України.

На цей час Обласний наркологічний диспансер включає до свого складу медичні та допоміжні підрозділи, керівництво якими здійснюють: директор К.Д.Гапонов тел. 340-14-66, вул. Очаківська,15; заступник директора з медичної частини Т.К.Задорожна, тел. 723-00-13, вул. Чорноморська, 5; заступник директора з економічних питань Л.М. Галушко, тел. 340-01-79, вул. Очаківська, 15; головний бухгалтер В.І.Водолазька, тел. 340-05-27, вул. Очаківська,15.  Профспілкову організацію диспансеру вже багато років очолює юрисконсульт С.В.Федоряченко, тел. 340-12-94, вул. Очаківська, 15.

          У складі диспансеру працюють:

В диспансері працює ще багато співробітників, які на своїх посадах допомагають здійсненню лікувально-профілактичного процесу. Це насамперед сестри медичні, працівники з господарської діяльності закладу охорони здоров'я, молодші медичні сестри,  водій, відділ бухгалтерського обліку, планово-економічний відділ, господарсько-обслуговуючий персонал, перед якими треба низько вклонитися за їх віддану працю.

З метою розвитку доступної, гуманної та економічно ефективної лікувально-профілактичної допомоги хворим наркологічного профілю фахівцями диспансеру були визначені наступні пріоритети:

1.Забезпечення надання всіх видів амбулаторної та стаціонарної наркологічної допомоги гарантованого рівня державними наркологічними установами, шляхом диференціації лікувальних програм для всіх видів закладів.

2.Збереження та розвиток всіх видів наркологічної експертизи.

3.Структурна адаптація наркологічної служби з пріоритетним розвитком амбулаторних і напівстаціонарних підрозділів та їх інтеграція з територіальними амбулаторними установами загально-соматичної мережі.

4.Створення умов для багатоканального фінансування (бюджетного та позабюджетного) державних наркологічних установ.

5. Підтримка та координація роботи суб'єктів недержавних форм власності, що надають наркологічну допомогу.

6.Вдосконалення системи професійної підготовки фахівців-наркологів, психіатрів, психологів, соціальних працівників, які приймають участь у наданні медичної та соціальної допомоги хворим наркологічного профілю.

7.Широка взаємодія з громадськими та благодійними організаціями, розвиток волонтерського руху.